ПЕРЕВАГИ РІЗНОВІКОВОГО РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

У такому родинному серед­овищі малюк, підростаючи у природних, звичних від народження умовах, набуває перших навичок соціальної комунікації та контак­ту з людьми різного віку. Звісно, важливо, аби у родині панувала атмосфера взаємної доброзичливості й розуміння, допомоги й вимогливості, аби членів родини поєднували спільні життєві погляди, інтереси, потреби, моральні цінності. Такі «спільні площини» або хоча б «лінії перетину» у світоглядній позиції, світовідчутті й сві­тосприйманні членів родини корисні тим, що:

· запобігають виникненню сімейних конфліктів;

· допомагають у пошуках взаємоприйнятних і корисних рі­шень, зокрема у питаннях виховання дітей, розв'язанні по­бутових проблем тощо;

· знімають напругу у стосунках між поколіннями.

РОЛЬ НАЙСТАРШИХ РОДИЧІВ У РОДИННОМУ ЖИТТІ

Із появою у родині новонародженого пріоритети життєвого укладу зміщуються в бік малюка, який стає центром інтересів і турбот його батьків. Така ситуація цілком закономірна, але при цьому нерідко найстарші члени родини — бабусі й дідусі — страждають від дефіциту уваги на свою адресу, ігнорування свого життєвого досвіду та бажання допомогти у догляді за онуком, долучитися до його виховання. Або ж навпаки — перетворюються на безвідмовну «швидку допомогу», на яку молоді батьки впевнено покладаються, не враховуючи фінансових можливостей, особистої зайнятості, самопочуття своїх батьків. Молодь планує розпорядок своєї сім'ї без узгодження зі старшим поколінням, ставлячи дідуся й бабусю перед фактом: «Треба, щоб ви...». Присутність у родині бабусі, дідуся або ще старших за віком родичів надає цілісності родині, згуртовує її, збагачує родинне життя поєднанням традицій із процесами змін.

Особливий емоційний зв'язок бабусі й дідуся з малюком позитивно впливає на психологічний стан дитини, створює благодатний мікроклімат у родині.

Але, важливо не зловживати допомогою старшо­го покоління у вихованні дітей раннього віку, не залишати ма­люків повністю на дідуся й бабусю. Після роботи чи звільнив­шись від повсякденних справ, мама і тато мають самі опікуватися малюком, бо на них покладено основну відповідальність за нього. І ніяка найщиріша допомога, нічиє найкваліфікованіше сприяння не замінює батьків, не звільняє їх від батьківських обов'язків та відповідальності за прийняття рішень щодо ви­ховання дитини.

ПРИЧИНИ НЕПОРОЗУМІНЬ У РОДИННОМУ ВИХОВАННІ ДИТИНИ ТА СПОСОБИ ЇХ УСУНЕННЯ

А ще дуже важливо, щоб усі члени родини, причетні до виховання малюка, зна­ли, приймали і поважали визначену батьками позицію та поводи­ли себе з дитиною однаково. Варто взяти за правило відверто обго­ворювати з членами родини проблеми розвитку й виховання, успіхи й досягнення, помилки й невдачі як самої дитини, так і дорослих. Це дасть змогу виробити спільні методи сімейної педагогіки, а у разі виникнення спірної чи проблемної ситуації — знайти оптимальний спосіб її розв'язання.

Бабусі і мами взаємодіють з дитиною переважно на емоційному та соціальному рівнях, а татусі й дідусі — на фізичному та активно-діяльнісному. Психологи вважають, що саме поєднання таких підходів створює сприятливі умови для виховання малюка, особливо — соціально-морального.

Не слід робити критичні зауваження на адресу одне одного у присутності дитини, навіть зовсім маленької, щоб не підірвати нічий авторитет.

РОЛЬ БАТЬКА У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

Корисними і для дитини, і для сімейних стосунків будуть реальні кроки батька, спрямовані на те, щоб взяти на себе ініціативу з виконання принаймні половини справ з догляду за дитиною, організації її дозвілля. Без такого щоденного контакту з донькою чи сином

від самого народження батько не зможе пізнати по-справжньому свою дитину, не буде відчувати й розуміти її у майбутньому. І якщо

навіть не всі хатні справи татові вдається виконувати так само вправно, як мамі, любляча жінка завжди оцінить увагу й турботу про себе.

Чоловікова допомога розвантажить дружину і фізично, і психоло- гічно, а отже, жінка швидше відновлюватиме сили після пологів, матиме хороший настрій, що не лише важливо для малюка, а й позитивно вплине на подружні стосунки.

Відсторонення мамою тата від дитини з метою взяти всі турботи на себе, мовляв, через нерозуміння татом реальних потреб, станів малюка і відсутність у нього потрібних знань та вмінь, — хибний шлях, який завів у безвихідь і зруйнував подружні зв'язки не однієї пари, позбавивши, на

жаль, і дітей повноцінної родини!

Не варто гордувати одне перед одним. Якщо один із подружжя чогось не знає, то цілком природно запитати поради у своєї «поло­винки», у старших членів родини або запропонувати допомогу, на­віть якщо й сам не впевнений у підготовленості до певних дій. Адже разом легше долати труднощі.

ЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ МІЖ ЧЛЕНАМИ РОДИНИ

Надзвичайно важливо молодим батькам постійно виявляти на словах і у вчинках свою вдячність бабусі й дідусю за їхні зусилля, пов'язані з доглядом за дитиною, за відданість, терплячість, доброту й безкорисливість, з якими вони оберігають мир, злагоду, добробут у родині.

ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ СТАРШОЇ ДИТИНИ ДО НОВОНАРОДЖЕНОГО

Окремого коментаря потребує ситуація, що складається у сім'ї, коли народжується друга дитина. Оскільки новонароджений цен­трує на собі основну увагу всіх дорослих, старша дитина починає відчувати себе ображеною, забутою, виявляти ревнощі до молодшо­го братика чи сестрички.

Причина такої поведінки з раніше спокійною, слухняною, життєрадісною, чесною, відвертою дитиною зумовлена припущеною батьками помилкою: очікуючидругу дитину, вони не потурбувалися про те, щоб підготувати першу до появи братика чи сестрички. Адже слід заздалегідь:

· пробуджувати у душі старшої дитини симпатію до малюка;

· налаштовувати на трепетне очікування його народження;

· формувати бажання —

- долучатися до опіки над ним;

- чимось навіть жертвувати заради рідної маленької лю­дини;

- ставитися до малюка ще до його народження як до майбутнього друга чи подруги, помічника, порадника, однодумця.

Незамінним є гідний приклад батьків у щирому, доброзичливо­му ставленні як до старших членів родини (бабусь, дідусів та інших), так і до найменших, які тільки-но увійшли до її складу. Старша дити­на має навчитися бачити і розуміти стан інших людей, співчувати їм.

СТРАТЕГІЯ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ОБОМА ДІТЬМИ

Важливо за низкою щоденних турбот про малюка не пропустити важливі віхи у дорослішанні старшого сина чи доньки, їхні проблеми, переживання, допомогти попередити, а за необхідності — розв'язати конфлікти із самим собою та навколишнім світом. Навіть при щільній зайнятості треба знаходити час для довірчого спілкування зі старшою дитиною — не менш дорогою, ніж та, яка нещодавно народилася.

Зовсім не складно вибрати слушну хвилинку, щоб приголубити старшу дитину, ще раз запевнити у своїй любові, пограти з нею, помалювати чи помайструвати, побалувати новою іграшкою, книжкою, солодощами. Поцікавитися самопочуттям, причинами зміни настрою, справами у дитячому садку чи школі, стосунками з товаришами й останніми досягненнями в гурткових заняттях. Важливо вчасно дати слушну пораду з опорою на власний життєвий досвід, спланувати цікаве для дитини дозвілля на найближчі вихідні чи відпустку, канікули і головне — знайти час для втілення планів у життя. А ще — постійно залучати дитину навіть до дрібних справ.

При цьому слід пам’ятати:

· порівнювати дії кожного із дітей лише із його власними ді­ями у минулому — чого не вмів, не знав, чого навчився, де полінувався і де особливо постарався, у чому схибив і як учиниш наступного разу тощо;

· не порівнювати дітей між собою — це різні особистості, з індивідуально неповторним шляхом розвитку на основі індивідуального набору вроджених якостей, задатків, ін­тересів, неповторності характерів тощо;

· не сварити одну дитину в присутності другої, аби не викли­кати протистояння між ними, заздрості, суперництва й не­доброзичливості.

Як бачимо, бути батьками та батьками батьків — це не просто складна й відповідальна справа, це — наука, а часом — справжнє мистецтво.