Психологічна готовність дітей до шкільного навчання

Найважливішим чинником психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.

Психологічна готовність до шкільного навчання - певний стан психічного розвитку особистості дитини у перехідний період від дошкілля до шкільного віку, який зумовлює формування в неї здатності брати участь у шкільному навчанні.

Шкільна зрілість, або функціональна готовність, свідчить про те, якою мірою відповідає дозрівання певних мозкових структур, нервово-психічних функцій дитини умовам і завданням шкільного навчання. Її визначення достатньо для вирішення питання про початок відвідування дитиною школи.

Системне поняття "психологічна готовность" - складається з трьох компонентів: інтелектуальної,

особистісної та соціально-психологічної готовності. Ці складові є важливими як для успішності навчальної діяльності дитини, так і для її швидкої адаптації до нових умов, а також безболісного входження у нову систему відносин.

Їхні ознаки:

а) в інтелектуальній сфері:

- наявність основних уявлень про природні і соціальні явища, загального запасу знань про оточуючий світ, про людей, про себе;

- диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість),

- керована концентрація уваги,

- аналітичне мислення (здатність до виявлення основних ознак і зв'язків між явищами, здатність до відтворення зразка), розвинені форми мислення—наочно-образне, наочно-схематичне і тд.;

- раціональний підхід до дійсності (відносне послаблення ролі фантазії),

- логічне запам'ятовування,

- інтерес до занять, де результат може бути досягнутий тільки ціною зусилля, інтерес до нових знань,

- оволодіння на слух розмовною мовою і здатність розуміння і застосування символів узагалі,

- розвиток тонкої моторики руки і сенсомоторних координацій (зорово-рухової,слухово-рухової та ін.);

- розвинена творча уява;

б) в особистісній сфері:

- сформованість позитивної Я-концепції дитини, наявність переважно завищеної самооцінки;

- мотиваційна готовність (розвиток навчальної мотивації: бажання ходити до школи, здобувати нові знання, бажання зайняти нову соціальну позицію — позицію школяра);

- емоційно-вольова готовність: інтелектуалізація переживань, тобто свідома орієнтація у власних емоціях і переживаннях, їхня вербалізація; узагальнення і сталість афективних переживань, що призводить до вибірковості у стосунках з однолітками; "розумність" емоцій, їхня передбачуваність, здатність до програмування наслідків своїх та чужих вчинків за рахунок виникнення емоційної уяви; розвиток емоційної децентрації та емпатії, моральних почуттів; досягнення порівняно високої емоційної стійкості (менше імпульсивних реакцій); сформованість відповідного рівня довільності поведінки та діяльності, здатності до самоконтролю;

в) соціально-психологічна готовність:

- здатність виконувати соціальну роль учня в ситуації шкільного навчання; потреба спілкуватися з іншими (у системах "учень-учитель", "учень-учень", "учень-батьки");

сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, що володіє особливими соціальними функціями; здатність виконувати його вказівки;

- розвиненість необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки, бути доброзичливим та ін.), певних комунікативних здібностей;

- уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячих груп, а також брати участь в їх встановленні: спроможність відстоювати власну точку зору.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально- вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.